Пока... из Маргариты Метелецкой

Маргарита Метелецкая
Доки...
http://stihi.ru/2019/11/30/4499

---------------------------------------

        "Буває мить якогось потрясіння:
        побачиш світ, як вперше у житті.
        Звичайна хмара, сіра і осіння
        пропише раптом барви золоті"

                Ліна Костенко


        Доки в зиму сутеніє -
        Так замріяно віршую...
        І старанно, як умію,
        Осінь дивну я віншую...

        Хідники* наскрізь промерзлі
        І у темних снах калюжі...
        Клени, виструнчившись в черзі,
        Чорні, голі та байдужі...

        Сонце в німбі виринає
        Із ранкового туману -
        Двір бігцем перетинає,
        Наче вводячи в оману,

        Що тепло - іще надовго...
        І дарує щастя миті...
        Та зима уперто човга
        Десь з-за хмарної блакиті...

        Охолонуть вірші мої -
        Може, зовсім безталанні?
        Полетять сніжинок рої,
        Що дрімають в Божій длані...

        І проситиму у Бога -
        От неначе... у ворожки? -
        Щоб рядкам моїм убогим
        Колір залишив...волошки.

*********************************


       "Бывает миг такого потрясенья:
        увидишь мир,как будто бы впервые.
        В обычной хмари, серой и осенней,
        Внезапно вспыхнут краски золотые."
   
                Лина Костенко
      
Если быстро день темнеет -
Стихотворствую мечтая...
И стараясь, как умею,
Чудо-осень  поздравляю...

Улица насквозь промёрзла,
В тёмных снах застыли лужи...
Клёны вытянулись грозно,
Безразлично и натужно...

Солнце в нимбе выплывает
Из туманного виденья -
Двор бегом пересекает,
Словно  вводит  в заблужденье,

Что тепло - еще надолго...
Счастья подарив моменты...
Шаркает зима убого
В облачной лазури где-то...
       
А стихи... пусть не читают,
Если вовсе бесталанны.
Полетят снежинок стаи,
Дремлющие в Божьей длани...

Мне бы выпросить у Бога,
Словно у гадалки новой,
Чтоб стихам моим убогим
Цвет оставил... васильковый.