В осеннем лесу. С укр

Идёшь…  а лес,  уж всё отдав,
Скрывает боровик последний в норке.
И меж ветвей, иголочек и  трав
Ты ищешь, чем порадовать ведёрко.

А вот опята поднимают мох
И листья запоздалых сновидений.
Один на всех стоит себе грибок,
Средь обнажённых спрятавшись корений.

Осыплет лес дождём, лишь ветку тронь.
Из сил последних согревает листья.
И мухоморов яростный огонь
Горит в траве  нежарок, но неистов.

Проходишь вглубь - ни тропки, ни следов.
Заглядываешь каждому под шляпку.
Лес обо всём поведать нам готов,
О том непостижимом нам порядке.

Он напрямик пустить нас не готов,
Где  в тёплых мхах осенний  сон растает.
Но тропки всех своих боровиков
Укажет и другим еще  оставит.

         *****



Юлія Бережко-Камінська


Ідеш, а ліс усе уже віддав,
І білий гриб до тебе не озветься,
І між гілок, голок, і з-поміж трав
Шукаєш, чим осмислити відерце.

А десь – опеньки піднімають мох,
Ворушить листя пізні сновидіння...
Сміється гриб, – один на десятьох, –
Сховавшись між оголеним корінням.

І пахне ліс дощами міжсезонь,
Востаннє жилки прогріває листя,
І мухоморів краплений вогонь
Горить у травах рівно й пломенисто.

Ідеш углиб – ні стежки, ні слідів, –
І зазираєш кожному під шляпку...
А ліс уже й життя переповів
В своєму незбагненному порядку…

А ліс, хоч і не пустить напрямки,
Туди, де сни в м’яких мохах тепліші,
Але стежки своїх боровиків
Тобі віддасть.
І ще комусь залишить.



Фото автора.