Втопають люди в хащах ночі
під темно-синім покривалом,
покритим міріадами зірок,
що розлились неначе молоко.
І часто до небес підносять очі,
сховавши біль німий у серце,
згортають душу в сірий кокон
і те життя – це два люстерка.
І рясно виплітають тії думи,
як те волосся до пояса
І так від ранку та до ночі,
тягають їх немов прикраси.
А ніч втопає в довгих косах,
впадає місяцем у серце
і дивиться на нас із неба
питаючи, а що вам треба?
Фото с інтернета: Автор невідомий.
Куди, та як зникають люди
© Copyright: Елена Полищук -Зелинская, 2019
Свидетельство о публикации №119112900502
Свидетельство о публикации №119112900502
Рецензии