O tempora, o mores!

O tempora, o mores!

Вовки, одного разу зголодніли,
Загнавши Пса, зжерти його схотіли.
Та Пес взмолився - дайте ж бо пожить,
Я Вірой- правдой буду вам служить!

Для вас овець я буду заганять,
Показувать, кошари де стоять.
Розкинули мізками сіроманці,
Та й прийняли до зграї новобранця.

Два роки Пес їм вірно помагав:
З вовками він безстрашно полював.
Навчив премудростям, наводив на місця...
Та байка наша добіга кінця.

В той рік, сувора видалась зима.
Сірі голодні й злі - харчу катма...
Зневірились Вовки - невдалі полювання...
З’їсти Собаку знов прийшло бажання.

Як порішили, швидко те й зробили:
Задрали Пса, та й з голодухи з’їли.
Кістки зібрали, щоб «по-людськи» поховать,
І стали епітафію складать!

В мізках вовків зродилася дилема:
Як підписать? «Від друзів»? - то проблема!
Ми ж його зжерли... неправда так казать...
Треба щось інше на надгробку написать.

«Від ворогів», напишем? - хтось спитав.
Так не годиться, - старший закричав!
Він з нами був і в горі, і в біді!
Роки пройшли з ним ситі й молоді!

Нову ідею підказав «стратег»:
А може написати - «ВІД КОЛЕГ»!?
Цю думку зграя воєм ухвалила,
Й колегіально кості псові схоронила.

P.S. Латинська мудрість каже, що: Homo homini lupus est. В наш гібридний вік це є стосунки з колегами :))

+М.О.
23.11.2019.

АВТОР БАСНИ МИТРОПОЛИТ АЛЕКСАНДР (ДРАБИНКО) ПРАВОСЛАВНАЯ ЦЕРКОВЬ УКРАИНЫ.
А мне просто понравилось.