Крок

Говорити з тобою я не вмію.
Як може так бути, щоб так комусь не довіряти і водночас так хотіти? Огорни мене собою, яскравою обгорткою свого кольорового оптимізму. Сховай гіркий шоколад моєї вдачі за фольгою Галактики. Щоб ніхто не здогадався про тієї пропащої ім’я, що ти носиш у серці. Смакуй мене з кавою своїми самотніми щасливими ранками. Я – твоя таємниця, якої ти боїшся.
Мені на долі написане щастя. Щастя небувале. І у цю мить, коли тілом котяться хвилі, я живу.  Як давно я живу тобою! Чому мені ти знайомий од першої миті? Чому я впізнаю тебе з заплющеними очима серед усього людства, своїми сліпими очима я знаю тебе усього. Не наближайся. Я – твоя небезпека. Я ненавиджу тебе. О, цей один крок! Краще я буду тебе ненавидіти. Якщо ти не божеволітимеш без мене, якщо ти забудеш хоча б на хвилину!
Який ти нетривкий, мій пташку. Я не триматиму тебе більше. Огорни мене своїм небом. Своїм синім небом сховай мої громи.  Сховай мої хмари. Мої дощі. Мої злії вітри. Леле.