Не даруй мені квітів – даруй мені вірші, будь ласка.
Я скучаю за віршами так, наче вірші – це ти.
Квітка згодом зів’яне, а вірша твого добра казка
вивільнятиме словом мене із тенет самоти.
Квіти-квіти… Люблю їхні – сповнені щастя – бутони.
Я люблю – безумовно люблю – аромати п'янкі.
Я люблю навіть те, як троянди шипи на долоні
залишають сліди – ті, червоні, немов пелюстки...
Але жодна з квіток – хай хоч тисяча буде в букеті –
не залишить у серці той слід, що лишає твій вірш.
Пелюстки опадають... А вірші – душі вічні злети..
І присутність твоя – наче поруч зі мною мовчиш...
Не даруй менi квiтiв - даруй менi вiршi...
© Copyright: Миклош Форма, 2019
Свидетельство о публикации №119112409085
Свидетельство о публикации №119112409085
Рецензии