Кричати стоголосо недоречно
Про свої теплі потаємні почуття.
Пишу тобі щоночі кілька речень,
Та слухаю своє серцебиття.
Більше не плачу і загоюються рани,
Ростуть волошки, маки, а не полинИ.
Ти зняв із моїх вуст недоторкАнність,
Що соромливо зріли до весни.
І тепер серце розхвильоване, безкрає,
Це полум'я не стримають дощі.
І в тебе я насінням
Проростаю,
Моє коріння
В тебе у душі.
Ти моя звичка, мої мінуси і плюси,
Я тебе хочу навіть уві сні.
Тримай мене, міцніше, бо зірвуся
У прірву твоїх поглядів яснИх.
25.10.19
Зiрвана
© Copyright: Громова Олька, 2019
Свидетельство о публикации №119112206415
Свидетельство о публикации №119112206415
Рецензии