Яким б не був солодким рай,
Ловлю губами попіл снігу.
Втомившись вкотре вже від бігу,
Ти прошепочеш : Вибирай...
Там, де панує вже зима,
Не грій в душі своїй образу,
Бо сніг, що випав, не дарма
Розтанув на очах відразу.
І дощ, який вже потім лив,
Він того снігу не паплюжив,
Його провина лише в тім,
Що вкрай наповнював калюжі.
Ні, я не вірю в тишу ту,
Як в розставання вищу міру;
У цім суцільному диму
У те мовчання я не вірю.
Надію серце береже
Десь там... Тому сумніше вдвічі,
Що все, що змиє дощ навічно,
Ніхто нам не поверне вже.
Дощ
© Copyright: Павел Тесленко, 2019
Свидетельство о публикации №119111908891
Свидетельство о публикации №119111908891
Рецензии