Заламуйте за спину мої руки,
Рвіть сердце із грудей, так мабуть треба...
Тече в вас кров незнаної сполуки,
А в мене до вас жалість, не потреба.
В колодязь плюючи, ви з нього пили
І заздрили тому, що так боліло...
Ножа, встромляючи у спину, що є сили
Ви сіль до рани прикладали, щоб кровило.
Чи світло в вас було, коли ставало темно?
Чи Ви молилися, коли душа хворіла?
Батьки поводитися вчили мене чемно,
Та щось всередині так швидко все черствіло.
І ті, що обіцяли поряд бути,
Всі поперед одного шли до раю...
Немаю права з них я жодного забути,
А вашу вовчу я не хочу знати зграю!
Душа не гнеться, як стара підкова...
Відходьте вороги! Тепер я інша!
Повірте, я людина свого слова...
Жорстокого... Та правда завжди гірша.
Емоцiйне забарвлення
© Copyright: Яна Че, 2019
Свидетельство о публикации №119111907310
Свидетельство о публикации №119111907310
Рецензии