Пост-магiя -Dance me-

Просто Реальність губиться в химерах снів наяву
На Яві цвітуть квіти, яких ми ніколи не побачемо
Втрачено рацію, загублено сенс.
А чи був він колись?
Dance me.
Dance me to the end of love?

Коли рибки з бляшанки, наповненої оливою,
випливають в Світовий Океан наших снів,
ми потрапляємо в деліріум сьогодення.
Хтось у ньому, прочитавши "Виходу немає",
піднімається на дах і шукає його там.
Звісно, що не знаходе, бо Всесвіт влаштований по-іншому,
а тому потрапляти в міжсвітовий простір не бажано.

Бажан, той, що Микола, кілька років спав у штанах,
бо боявся більше, ніж розстрілу, опинитися в кальсонах,
коли енкаведисти прийдуть його арештовувати.
Люди - дивні істоти. Не шукайте в їх діях раціо.
Не шукайте в них розуму, а в їхніх життях сенсу.

- Ти сьогодні перепонений журою та розчаруваннями?
- Та ні. З чого такий висновок?
- Та ось читаю, щойно тобою написане.
- Ти перебільшуєш роль писанини. Це всього лиш слова.
- Але ж спочатку було слово?
- Ні. Спочатку було світло. Ти надто серйозно сприймаєш так зване св'яте писання.
- Там все неправда?
- Чому ж? Там багато чого, але не всяке слово промовлене має вагу.
- То що ж робити?
- Ставай невагомим. Викликай світло. Розчиняйся в ньому.

Що тобі сказати доброго, серце моє кохане, світло моє золоте?
Можна мені промовчати?
Можна мені викликати музику, що лине з глибин Всесвіту?
Світло її незбагненне струмує через маківку
і розливається тілом.
У цьому сенс і рація нашого втілення.
Навчімося грати на ньому музику.
Як на віолі д'аморе або віолончелі.
Можна навіть на тримбі або на цимбалах.
Неважливо на чому вона прозвучала.


© Copyright: Валентин Лученко, 2019