Примарний шлях... Спілкуюся з людьми.
У кожного - свій світ, своя уява...
Міркуючи над цим, волаю – МИ,
Кепкуючи, дивлюся вліво, вправо.
Напевно підсвідомо заздрю їм:
Уявний гурт, таке собі єднання,
У спрощенні простого у простім,
На тлі доволі дивного бажання...
Відтак відносність враз втрачає сенс,
Де наслідком - однаковість у всьому:
Штурмує натовп “битий” “Мерседес”,
Всі за кермом, під ним, або на ньому.
Фатальність примітиву жартома
Асоціюю з жабою в сметані,
(Бач борсалась, щоб вижити й сама,
Під оплески собі завдала рани).
Як лицемірний світ цей остогид !
Холодний лід стосунків – вічна зрада.
Ще й натовп із ошуканих сновид...
Зі мною ж - вірші - хоч одна відрада.
Належним чином звабивши перо,
Думки тасую, мов картяр колоду.
Гора сюжетів, рим – гора й відро...
І знов рука вигадує пригоду.
Я не такий
© Copyright: Андрей Королёв 7, 2019
Свидетельство о публикации №119111309828
Свидетельство о публикации №119111309828
Рецензии
Совершенно верно - единственная отрада: мои дети, то бишь, - СТИХИ.
Андрей Королёв 7 24.11.2019 21:38 Заявить о нарушении
Андрей Королёв 7 24.11.2019 21:38 Заявить о нарушении