Ой тії хмари,
ой гіркі сльози,
хай обминають обійстя.
Наврочить мені синії очи
кращого на новім місці.
Минають літа й ця осінь,
скроні торкає просідь,
але Душі все одно
дивиться з надією у вікно.
Я, як те нещастя,
що просить участі,
але не буду тінню,
що вже не дихає,
а буду сміливою і сильною,
взлечу ніби птах з криші,
матиму свою життєву нішу...
Кожен мріємо у Божий Дім Любові
хоча б повзком повернутися,
усіх гріхів позбутися...
Ой тii хмари...
© Copyright: Белякова Светлана Николаевна, 2019
Свидетельство о публикации №119111204669
Свидетельство о публикации №119111204669
Рецензии