Кирпата-конопата

Я кирпата й конопата,
Дуже схожа я на тата,

Нас різнять, як йдемо в парі,
Очі сірі й очі карі…

Любим з салом бутерброди
Й дуже схильні ми до шкоди:

Тарілки і чашки у друзки розбити,
Від хати ключі хтозна де загубити,

Забути з плити зняти вчасно горня,
«Косячити» можем ми з татком щодня!

Порвати новесенькі зразу сандалі,
Ми робим не те і не так… і так далі…

У шоці від нас кожен день без зупинки
Кохані й ріднесенькі дві половинки.

За шкоду щодня може матінка тату
Професорські лекції вправно читати.

І носиком в шкоду уже майже звик,
Як котика, тикать мене чоловік.

Хоч «тикання» й «лекції» ті дуже вправні,
Але ми із татком, на жаль, невиправні…

Я схожа на тата – кумедна й кирпата,
Генетику, звісно, тут геть не відняти,

Тримайтеся, рідні, куди вже нас діти?
Ми з татком дорослі й такі малі діти…

Удвох ми шкодуєм за вчинене, звісно,
Та знов робим шкоду уперто і злісно…

І тільки одне серце нам зігріває:
Мій син, його внук – коло це розриває!

Він схожий на мене (генетика, значить),
Але значно менше синочок «косячить»,

Тож гени шкідливі, можливо, розтануть
І наші нащадки взірцевими стануть!