Я заварю гірку каву до болю
як можна мовчки терпіти,
коли за тебе вирішують долю
почуття вже починають кипіти
Я ніби живу знову соте життя
зникають всі нові обличчя
тріщить захисне покриття
ще з часів середньовіччя
І нащо, даремно , не треба
не змушуйте, я хочу втекти,
де сонце зникає край неба,
що не вміє вогнем пекти
Досі шукаю той самий смак,
аж до безтями набридло
підкажіть хоч жмут тих ознак ,
бо самій нічого не видно
Чи може нехай все тече
саме по собі, не зупиняю
хтось підставляє своє плече ,
може зарано я все покидаю?
Чи ще не пізно обирати
свій далекий шлях тернистий?
я все ж таки буду чекати
того сонця вогонь іскристий
Шлях
© Copyright: Хейли, 2019
Свидетельство о публикации №119111004169
Свидетельство о публикации №119111004169
Рецензии