Пустим серце не буваэ

Гірких сліз людських потоки
нашу землю заливають.
Хочуть мати люди спокій,
та його чомусь не мають.
Скрізь громи гримлять криваві,
знову брат пішов на брата,
носить за душею камінь-
плачуть сестри, плаче й мати.
Відвернулися від Бога,
від Його святих обітниць,
вибрали свою дорогу,
до стежок аж надто грішних.
Завидющі очі мають,
руки  також загребущі,
батька й матір зневажають,
зло обплутало їх душі.
Бур'ян швидко проростає
й сіяти його нетреба,
хто підґрунтя йому має,
там зростає аж до неба.
Пустим серце не буває,
в ньому завжди думок повно
вони як пташина зграя
в світлих світла, в чорних чорна.
Що ж яке зернятко сієш-
плід такий і пожинати.
Про пусте коли ти мрієш,
то й пустиню будеш мати.
Стежку Бог всім прокладає
до престолу благодаті,
бо Він любить і бажає
у обійми всіх прийняти.
Він послав у світ цей Сина,
як місточок до спасіння
щоби кожная людина
прийняла благословіння.
А Його благословіння
та й печалі не приносить
скарб воно для всіх нетлінний
й чистий наче вранці роси.
Поспішайте, люди добрі,
Батьків дар прийняти щиро
щоби зникла слізок повінь,
щоби жити всім нам в мирі!