Мела осіння жовта хуртовина.
В той день ти раптом вирішив піти.
ГілкАми клен хапав тебе за спину,
та не спинив - жбурнув услід листи.
Котилось валом відчаю цунамі,
збивало з ніг уламками вини,
штовхав у плечі вітер стусанами:
"Наздожени його і зупини!"
А я стояла, скована думкАми.
Хотілось кави, затишку й тепла,
та вітер все гамселив кулаками:
"Не зупинила! Як же ти могла?!"
Ти зник за рогом... Клен похнюпив віти.
Нервово метушився перший сніг,
й раз пО раз все обурювався вітер -
мені тебе пробачити не міг.
Як наздогнати те, що вже минуло?
Під кленом вітер влігся і заснув...
Зробила крок, спинилася, зітхнула:
"Минуле ще ніхто не повернув".
Вiтер
© Copyright: Вита Вольна, 2019
Свидетельство о публикации №119110603988
Свидетельство о публикации №119110603988
Рецензии