Не ридай Мене, Мати!

Не   ридай  Мене,  Мати…
Рідненька…,  -  надривно!!!
Так вже склалася… -
Доля моя!
Бо скоро, назавжди…,
Буду  з  Тобою!
Де людям дароване… -
Вічне життя…

У розпачі Мати…,
Ридає,  над  Сином!
Його  долоні…, 
Цілує   Вона!
Струмками тече…,
По щокам…,
Безперервно!
Пекуча…, від горя,
Сльоза…

Відчай…,   приглушений -
Болем!
Здригалась…, від плачу,
Земля:
«Ще вчора, так палко,
Раділа за Сина!
А  зараз  Тебе…
Вже нема…»!

Запеклася  кров…,
Розбите обличчя!
Посічена, в клоччя,
Спина!
І рана…, під ребра,
Від римського спису!
Та наскрізь  пробиті…,
Цвяхами,  зап’ястя…,
Ще  й  права і ліва стопа…

Над Сином… Мати –
Схилилась…, зомліла:
«Підіймайся…,
Прокинься…,
Від сну…»!
У неї лице…,
Як та ніч…,  почорніло…,
І…, вмить, сивина… -
Укрила  косу…

Гірко Мати ридає…,
За Сином!
І руки до Неба
Свої підняла:
«Чи  осталася в Світі -
Для мене  -  Надія???
На кого лишилися –
Люди Твоя…?».

То лихо страшенне,
Біда нестерпима!
Зривається стогін…,
На волю…,
З душі!
Сльозами  омила…
Всі рани у  Сина!
І  очі закрила…
Йому…  -  на віки…

Саваном…,  все тіло холодне,
Покрила:
«Господи  -  Боже!
Спаси…»!
І…, ніби то, голос…,
Що зверху…,
Почула:
«Він буде з Тобою…,
Завжди…»!

Не   ридай  Мене,  Мати…
Рідненька…,  -  надривно!!!
Так вже склалася… -
Доля моя!
Бо знову зустрінемось…,
В зорянім краї!
Де людям дароване… -
Вічне життя…

02 листопада, 2019 рік (батьківська поминальна субота)