Я маю спогад,як колись у дім...
Із кожним кроком,завітало щастя.
Бо там сім'я,-там батько й брат у нім.
Тепер же пустка,ніде сльозам впасти.
Тепер там тиша,там не лине сміх...
Я приїзджаю.Та й скоріш до дому.
Там літом холод,наче поряд сніг...
Неначе ливень,я ж боюся грому.
Ну а раніше,я любила дощ...
Ні грому...блискавиці...не боялась.
Не розуміла де пшениця й хвощ...
Та поряд з татком...завше я сміялась.
А поряд з братом...ні смутку,ні образ.
Себе дитиною я відчувала.
Ну а тепер? Відчула тепло фраз...
Які домівка,знову пригадала.
Краєчок місяця з-за хати вигляда.
Високо в небо закотились зорі.
І я старію,майбуть...що видать.
Вже й посивіла...у сльозах і горі.
(Понкратова.О.В.)
Я маю спогад
© Copyright: Лена Грама, 2019
Свидетельство о публикации №119103102830
Свидетельство о публикации №119103102830
Рецензии