Не зупиняй...
Я, певно, звик кружляти
навколо слова, рими і душі,
яка воліє вдосвіта писати
щось надто схоже в профіль на вірші...
Не говори...
Нехай ті милі звуки
рятують світ не нині і не тут,
з простоі жаги створюючи муки
вже не потрібних Богові спокут...
Не відводи...
На аркушах пустелі
твоїх бажань зима малює храм,
де всі ікони щирі і веселі,
хоч за сюжетом гріють низку драм...
Не голосуй...
Мене давно немає
у темних списках тих, що за п’ятак
любого біса ніжно пригортає,
немов свою ілюзію юнак...
Не розлюби...
Цей світ не зна чесноти,
і не шукає сповіді за тих,
кого втягнув у заздрощів болото
заради мрій холодних і пустих...
Бо я - то ти.
І буду знов писати
твоє ім’я на тисячах колон
шляху туди, де мить земної втрати
перетворилось в часу еталон...
***
© Copyright: Александр Ноцкий, 2019
Свидетельство о публикации №119103002266
Свидетельство о публикации №119103002266
Рецензии
