Якби

1
Врываются холода
в осеннее разноцветье...
а я по своим следам
душой возвращаюсь в лето,
где солнечно и тепло,
где живы родные люди,
где время легко плыло,
не трогая наших судеб...
2
Де ти, моє лелеча ясночоле?
Чи, як і я, теплим літечком сниш?
В пам*яті тіло худеньке і кволе,
Богом приречене...
- Мамо, облиш!
І усміхнешся, такий незбагненний...
- Мамо, які в мене очі, скажи?
Горнеться втіха маленька до нені...
Як в передзим*ї за ним не тужить?
3
Сколько боли вынести способно
сердце, что стучит едва-едва?
Как дошла до кладбища за гробом?
как я до сих пор ещё жива?
Только память о далёком лете,
о птенце, что тихо шепчет:"Мам..."
держит крепко душу на планете,
чтобы научилась жить сама.
4
Сміх дитячий дзеленчить у хаті:
- Ясні очі, добрі, золоті!
Буду їх невпинно цілувати
й потопати в їхній чистоті!..
Лелеча, хіба окріпли крила,
що за дивні іскорки в очах?
Ще не вірила, та голосила,
як заснеш дитино, по ночАх.
5
Ветра свист, что пробирал до дрожи,
да метель почти всю ночь мела...
Можно, полечу с тобой я тоже?
Где мне взять два беленьких крыла?
Улыбнулся на прощанье нежно:
-Мамочка, я так тебя люблю!
И растаял за метелью снежной
мой родимый мальчик-жизнелюб.
6
Деруться дні, то сніжно, то калюжі,
чи то пливуть тумани, чи дими...
замерзле серце і душа недужа -
від передзим*я близько до зими.
Якби не сни, що літом набухають
і тягнуть низку спогади ясні,
я б розчинилась в забутті безкраїм
у домовині з твердих ясенІв.