Валентина Лысич. В казку лiтню мене ти зводи!

Как уляжется август в покосах,
И нальется теплом виноград,
Светлячки искупаются в росах,
Ты тогда позови меня в сад.
Наклонившись под тяжестью гибко,
Ветви яблони дарят плоды...
Нет, не бойся, не будет ошибкой
Вслед за сказкой проникнуть в сады!

Обожги меня трепетным взглядом -
Засияет вдруг солнце в глазах.
Сердце бьется в волненье - ты рядом!
Мёд в душе, на устах и в словах...
Так не медли! Унылая осень
Может явью ворваться в наш сон.
Даже миг промедленья несносен,
Вон, нацелил стрелу Купидон...



оригинал - http://www.stihi.ru/2019/08/22/1761

Як уляжеться серпень в покосах,
І наллється теплом виноград,
Цвіркуни накупаються в росах –
Ось тоді ти поклич мене в сад.
Обважнілі від яблучок гілки
Подарують на пам’ять плоди.
Ні, не бійся, не буде помилки,
В казку літню мене ти зводи!

Стріпонеться від захвату погляд,
Загарцює враз сонце в очах.
Серце в грудях заб’ється – ти поряд!
На вустах – мед, і навіть – в речах.
Не барися! Заплакана осінь
Увірватися може в наш сон!
Почуття мої голі і босі...
Ось, стрілу звів уже Купідон.