Легенда о чае

Легенда про чай

(східна)


В світі диво ще буває,
А це, напевно, диво з див -
Колись у давньому Китаї
Один святий відлюдник жив.

Усе постився і молився,
Нічого іншого не знав...
Та ось від слабості звалився,
Добу цілісіньку проспав!

Коли прокинувся, він дуже
Став на повіки лютувати:
- І як посміли ви байдуже
Мої зіниці затуляти? -

Та й вирвав їх і кинув долі:
- Навіщо ви мені здалися? -
І раптом кущики поволі
З них над землею підвелися!



Віків минуло вже багато...
Індійський в мандри принц подався,
Шукати Будду. Ще й не спати
Сім років, він заприсягався!

Та незабаром натомився
Й своє порушити мав слово....
Аж Бадхід-Харма зупинився,
Бо вгледів кущика малого.

Його вподобав. Мимоволі
Зірвав листочка, став жувати...
І, ніби по велінню долі,
Відчув, що вже не хоче спати!

Цей кущ - той самий був, з повіки,
Що проросла колись, святая…
Подумав принц: - Це, мабуть, ліки... -
Й листки окропом заливає!

І вийшов напій пречудовий,
Що нині кожен добре знає,
Підніме настрій, зніме втому...
Звичайно, був це кущик чаю!


Пройшла відтоді літ безодня,
Ім'я святого вже й не знають.
Та чайні кущики й сьогодні
В країнах світу виростають!
     22.10.2008г.

- - - - - - - - - - - - - - - - -


Перевод на русский язык:

Легенда о чае

(восточная)


В мире чудо ещё бывает,
А это, конечно, чудо из чудес -
Когда-то в давнем Китае
Один святой отшельник жил.

Всё постился и молился,
Ничего другого не знал...
Да вот от слабости свалился,
Сутки целые проспал!

Когда проснулся, он очень
Стал на веки лютовать:
- И как посмели вы равнодушно
Мои зеницы закрывать? -

Да и вырвал их и бросил вниз:
- Зачем вы мне нужны? -
И вдруг кустики медленно
Из них над землею поднялись!



Веков прошло уже много...
Индийский в путешествие принц отправился,
Искать Будду. Ещё и не спать
Сем лет, он поклялся.

Но вскоре устал
И своё нарушить должен был слово...
Да Бадхид-Харма остановился,
Ведь увидел кустик небольшой.

Кустик приглянулся. Невольно
Сорвал листочек, стал жевать...
И, будто по велению судьбы,
Ощутил, что уже не хочет спать!

Этот куст - тот самый был, из вЕка,
Что проросло когда-то, святое...
Подумал принц: - Это, наверное, лекарство...
И листья кипятком заливает!

И вышел напиток пречудесный,
Который нынче каждый знает,
Поднимет настроение, снимет усталость...
Конечно, был это кустик чая!



Прошла с тех пор лет бездна,
Имени святого уже и не знают.
Но чайные кустики и сегодня
В странах мира вырастают!