Василий Стус. Меж светом и душою выросла стена...

Меж светом и душою выросла стена.
Играй же в прятки, чтобы не узнали
тебя сквозь толщу гибнущих воспоминаний,
чувств ледянящих, мыслей лишних.
Зашли мурашки в ледяную душу
и отвращение желанье отбивает
искать решенья, вечно терзаясь,
что свет тебя пометит и убьёт
своею тяжестью смертельною.
Там ветер выдувает души с тел,
крушит деревья и клонит травы,
и многоликую пустоту творит,
что крайне обессилена разгулом. 
Бессилие такое всюду! Сколько судеб
загублено! А сколько берегут,
чтобы покласть в смерти изголовье
на чёрный день. Бессилие такое всюду!
Меж светом и душою выросла стена.

Оригинал:

Василь Стус. Між світом і душею виріс мур...

Між світом і душею виріс мур.
Тож грайся в хованки, аби не розпізнали
тебе крізь товщу спогадів змертвілих,
думок отерплих і крижин чуття.
В обмерзлу душу зашпори зайшли
і нехіть прикорочує бажання
шукати шпари, вічно потерпаючи,
що світ тебе помітить і уб'є
смертельною своєю ваготою.
Там вітер видуває душі з тіл,
ламає дерева і хилить трави,
і творить многолику порожнечу,
що розквітом знесилена украй.
Така потома всюди! Скільки доль
загублено! А скільки бережуть,
аби покласти в узголів'я смертне
про чорний день.Така потома всюди!
Між світом і душею виріс мур.