Я знав, я знав, що буде щось не так,
що буде щось не так, не так напевне.
І ось вона приходить – одяг темний.
Ні, одяг – чорний, невпопад, не в такт.
Та, замість того, щоби співчуття
висловлювати, пестити страждання,
я раптом – у очах її – бажання
побачив, як надію на життя.
О, очі ці! Категоричний знак
не ставлю майже у житті і віршах,
а тут – суцільний оклик пристрасть пише,
і розумію: так! Все – саме так!
Лиш очі – символ тіла… А слова
у шепіт нерозбірливий вселились...
І в благодать сплелися млость і милість.
...Ніхто так не кохає, як вдова.
Я знав, я знав, що буде щось не так
© Copyright: Миклош Форма, 2019
Свидетельство о публикации №119102501354
Свидетельство о публикации №119102501354
Рецензии
