Осiнь
Долу, наче прохає прохання,
Вiдлiтаючи з неба востаннє...
Та гiрчить калинове намисто.
Вiдбувається дiя поволi,
Як торiк i сто рокiв потому.
То природа приховує втому,
Розмальовує в золота колiр
Стрiчки вулиць... Та падає листя...
I сивiє на скронях волосся...
У життi i в оточеннi, ОСIНЬ,
Я приймаю тебе урочисто.
Свидетельство о публикации №119102407321