Мить щемить, жовтить блакить... Сонячне!!!

                довоєнна, сокровенна, проза, життєва доза:
                ген, віч-на-віч, — вічність?
                шарує світ досвітний на перлину??
                аж тягне з жил, щоб саме золоте???

по-ви-тя-га-ло-сь у во-лос-ся:
зо сонця-соняха — проміння:
й таке густе, що не прочешеш:
й вже шовковисте, без шампунів:
й цікаве, всього доторкає:
й ласкаве, — втулиться та вгріє:
й веселе, світлом обливає:
а й щире, — як ніхто не вміє:
й повічне — плине-не-спливає:
й геть чисте серед всього бруду:
яким же я — зо світом, — буду:
бо так набравсь од світла вмісту...

 
З лун біля попереднього згару (їм, а також незримим, — мої свіжі "Будьмо!"):

Ой, як гарно! Немов у сонці викупалася.   Ирина Фоменко Юг   12.02.2014 21:34

Як же багато Твоїх пісень, Юрію, я ще не читала! То дарма, що це вірш в прозі – це пісня! Щира до неторканої вранішньої росички, хоча... цієї крапельки торкається, не доторкнувшись, сонячний промінчик! Не знаю, як оповісти про враження, та пісня ця, здається викоханою, виплеканою серцем і розумом вкупі! І тішуся Твоїм, так, якби це Моє! Гратулюю, друже!!! ... Красно дякую, Юрію! Зворушена...    Валентина Чайковская   25.10.2012 12:01