Покрова!

В стародавні часи, у Цар-граді,
Коли оточили його вороги!
Так палко…, до Бога, 
Молилися  люди:
«Отче Безсмертний!
Не покинь…, не залиш…, поможи…»!

І раптом… засяяли, в променях, зірки!
В своїй Славі…,
В безмежній  Красі,
З’явилась на Небі
Цариця Небесна!!!
Ангельські співи лунали вночі…

Блаженний Андрій…, Христа ради!
Юродивий,  вбогий…, з ченців…,
В гору вдивлявся очима…, в сум’ятті:
«Господи…, Боже Святий!».
Та  до  Неї…  вклонився…,
Зі страхом, смиренно:
«Заступниця-Мати! Ми діти твої…»!

І Цариця Пречиста,
На колінах, молилась…,
Невтомно  благала:
«Ісусе, мій Син!  Заступи…»!
Підійшла, у сльозах…, до Престолу:
«Християн всіх своїх  -  захисти…»!

Омофор свій Вона
Над Землею стелила!
Всіх укрила…
Покровом своїм!
І з любов’ю  Вона промовляла:
«Тепер буду із вами завжди…»!

На Почаївській скелі…, на Божій горі…!
Як Янгол –Хранитель,  Захисник…  -  Русі!
На Землю зійшла…,  у  вогнянім стовпі…,
Царська корона…  і  скіпетр в руці!!!
Там гірко плакала Діва…, за тих,
За принижених…, гнаних…,
Всіх  бідних…  -  Своїх…   

Та…, щоб  пам’ятали…
«Сліпці»…  й  вороги…!
Божа Мати лишила на скелі -
Відбиток Стопи!!!
Ще  й  Джерело…, із цілющій води…,
Щоб приходили люди до Неї…, сюди!
Та славили Бога..., із вірою,  -  всі…

Розкинула Плат Свій,  над Руссю…,  Вона,
Омофором покрила   -  луги і поля!
Наказала…,  –  щоб віру свою  зберегли,
Повсякчас…, на останні…, на  вічні віки!
Та міцно стояли  собори…, церкви…
На нашій Святій…, Православній…,
Хай  дуже  страждальній…,  -  квітучій Землі…

Мати…, рідненька!
Діва  Марія!
Віками вклонялись
Слов’яни  Тобі!
Хустиною  Своєю…,
Покривалом  Всесильним!
Наш Рід… і степи збережи…

В години страждань,
У всі дні лихоліття…
Та в інші спекотні роки!
Припадаємо низько,
До Тебе…, уклінно!
Русь-Україну спаси…

Від лютих вовків,
Ворожнечі…,
Нацистів…, та інших катів!
Що без жалю…, з розмаху, рубали…
Вагітним жінкам  -  животи!
І на спинах дівчат…,
Мов клеймо, вирізали…
Червоні…, від крові,
Зірки…

Та ще немовлят…,  –  за ноги… й об стіну…,
Вбивали!
Палили хати…, стріляли… людей…,
Та дідів-козаків на хресті -  розпинали,
Засипали землею…  -  живцем!
Та при цьому… «вояки», завзято,  кричали:
«Це вам кляті трипільці… -
Кривава «вендета»!!!
Дарунки…, від наших вождів-холуїв…»!

Пресвята Богородиця…,
Всецариця… - Небесна!!!   
Почаївська…, Мгарська…,
Державна…, Знамення…,
Чаша...   та  Чрево, на віки,  –  Блаженне!
Чернігівська…, ще  й  Святогірська…,
Пісчанська…, Іверська…  і  Охтирська…,
Монахам  -  Ігуменя Монастирська!

Володимирська…, Мінська…, Смоленська,
Волинська  і  Києво-Печерська!
Оранта…, Успіння …, Покров…,               
Там...,  де  Мати над Сином  -  ридає...,
Омофором Своїм, як щитом, християн захищає!
І  людські  всі гріхи…,
На себе, як стріли …,
На серце…  -  приймає!
Благодатне Небо…, Свята Купина…,
Живе  Джерело!
А в нім чиста…, криштальна вода….

14 жовтня, 2019 рік