Мені тебе не вистача...
Невже ми світ не поділили?!..
Ти все шука мого плеча...
а я твого «Ну, як ти, милий?..»
Тобі вже тоскно від юрби,
що б’ється тут за копійчину
і жмут квітневої верби
як таній натяк на причини
таких безглуздих коливань
при обранні своєї ролі
на тлі душевних хвилювань
і намагань позбутись волі.
А я... я знов лечу з моста
туди, де шанси зрозуміти,
що я - не той, а ти - не та,
такі ж пусті, як в грудні квіти.
І світ між прірвами петля,
щоб серце неба захололо,
допоки зорана земля
не зробить року свіже коло...
Останнiй лист
© Copyright: Александр Ноцкий, 2019
Свидетельство о публикации №119101302648
Свидетельство о публикации №119101302648
Рецензии
