Про відчай
Ти знаєш, який він, відчай?
На вигляд, на смак, на доторк?
У нього таке обличчя,
Навряд порівняєш з чим.
В останню дорогу кличе,
Сідає впритул навпроти,
В очах твоїх миті лічить,
Мертвієш, хоча живий.
Катує усі надії,
З грудей відбира повітря,
Навколо весь світ тьмяніє,
Якщо ти втекти не зміг.
За ніч голова сивіє,
І входить у серце вістря,
Хоч бийся, хоч плач. Без дії -
Це він тебе переміг.
Яка б не була причина,
Тримайся від нього далі,
Бо відчай, як та лавина
Ламає, збиває з ніг.
Минеться лиха година,
Відпустять страхи й печалі,
Ти сильний, бо ти людина.
Впадати у відчай - гріх.
Жени його від порогу,
Закрий міцно двері й вікна,
Йому не давай нічого,
Ні шансу не залишай.
Не зраджуй себе самого,
Щоб зникли примарні ікла.
Тоді ти знайдеш дорогу,
Її віднайде душа.
Про отчаянье
© Copyright: Марина Панфёрова, 2019
Свидетельство о публикации №119101310049
Свидетельство о публикации №119101310049
Рецензии