У час тяжкий матуся нас ростила.
Всміхатись вчила в колі безнадій.
І ми неспішно розправляли крила
під мамин приспів: "Помирай, а жито сій..."
Час сіяти жито
і днині радіти.
Хай наші нащадки зберуть урожай.
У чистому полі,
де вітер на волі,
до кращої долі шляхи відшукай.
До осені моєї недалеко.
Я розгортаю спогадів сувій.
У вирій зазбиралися лелеки
під тихе мамине: "Вмирай, а жито сій."
Час сіяти жито
і днині радіти.
Хай наші нащадки зберуть урожай.
У чистому полі,
де вітер на волі,
до кращої долі шляхи відшукай.
Втомилася і жити, і втрачати.
Нема краси в розплетеній косі.
Та чую слізний голос онучати:
"Бабуню рідна, не вмирай, а жито сій!"
Час сіяти жито...
Час сiяти жито
© Copyright: Вера Свистун, 2019
Свидетельство о публикации №119100802430
Свидетельство о публикации №119100802430
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.