Жовтневе - пер. Кариатиды Сны

                Відгук  на: http://www.stihi.ru/2019/09/30/5753


Жовтневий світанок бурмоситься як...
І світла все меншає, наче надвечір,
щільніше закутую мерзнучі плечі,
а вітер – пронизливо-хтивий на смак...

Все більш сутеніє – і ось тобі дощ!
Не злива уже – а марудний, повільний,
та по парасолі стукоче доцільно –
йому недостатньо газонів та площ.

Вилизує кожну хмизину, листок,
вмиває до блиску яскравого квіти.
А вітер обмацує свіжо-умитих
і студить до дрожу, до сліз і кісток.

Сховалося все, що з крилами, без них,
поділися десь голуби і комахи,
з дерев облітають обірвані "лахи" –
політ осоружних, тепер вже німих.

Ступаю між світла кленових долонь,
що жебрають ще хоч краплину уваги,
натомість обіцяні крихти наснаги...
А дощ відбиває поклони чолом...

          Перевод  Кариатиды  Сны: http://www.stihi.ru/2019/10/05/4930

Октябрьский рассвет обижается (пусть!),
Мол, света всё меньше, как будто под вечер...
Плотней замотаю озябшие плечи,
Ведь  ветер - пронзительно-алчный на вкус ...

Всё больше темнеет - и вот уже дождь!
Не ливень - а нудный, ленивый, бесшумный ,
по зонтику стук - осторожный, разумный -
газонов и площади мало…  Ну, что ж!

Он вылижет каждый листочек  ветвей,
промоет цветы до хрустального блеска,
а ветер ощупает свежие всплески,
остудит до дрожи, до слёз, до костей.

И спряталось всё, что с крылами, без них…
И голуби, и комары - все «в пролёте»!
С дерев облетают как будто лохмотья
листов ненавистных, теперь уж немых.

Иду меж ладошек, что выбросил клён,
просящих хотя бы частичку вниманья -
взамен на обещанное пониманье…
А дождь отбивает поклоны челом…