Колись на пагорбі пам'яті виросте вишнє деревце.
Колись відокремиться стогін від гомону птичого.
Колись останній солдат з цієї війни повернеться,
До неньки, доньки, господнього, звичного,
І стане видно: розтріскалася поверхня ця
Земної кулі у колі прицілу оптичного...
І стане так тихо, аж чудно.
Так моторошно, що чутно:
Плаче марно втрачена
Безліч над безоднєю
Про те, як криваво
Сплачено
За право
Жити свободними...
Колись
© Copyright: Ирина Юрчук, 2019
Свидетельство о публикации №119100209204
Свидетельство о публикации №119100209204
Рецензии