Забутi помилки

Тиха хода... Відділилась свідомість від тіла...
Стежки... Забуті помилки...
Ми тут були... Ми тут чогось хотіли.
Століття, дні, роки...
Звуки птахів звідусіль...
У повітрі снігів заметіль...
Червоне сонце на обрії горить...
Відтінки смутку... Місто спить.
Нема вже міста, лише ми і мить.
Тієї глибини не пояснить,
Котра у погляді бринить.
І щось руйнується, і знову починається.
Непояснюване відбувається...
У тутешніх снах відбивається...
Розірвана дорога в нікуди...
На ній сліди...
Укрий мене...
Ти знаєш...
Хто ти...
До мого тіла лине дотик...
Я відчуваю спиною твій погляд...
Ти близько, ти поряд...
Мене пронизує незнаний досі струм..
Ми ж люди, ми не роботи...
Та хто ти?
Я поза світу у полоні дум.
Руки, очі, голочки по тілу,
Два погляди зустрілися на мить.
У серці щось незнане зажевріло.
Його тепер не можна зупинить.
Торкнись мене, візьми мене за руку.
Немає слів, є тільки душ тепло.
Ми чуєм невідомі досі звуки.
Тут щось було і ніби не було.
Звуки птахів, обрій, синя пустеля.
Неба не видно, туман долі стелиться...
Два дивні розчинились силуети.
Я тут. Де ти?