Озирнусь – ніч, нікого... А наче за мною хтось йде.
Починаю іти – знову чуть уповільнені кроки.
Ти – супутник нічний? Чи супутниця? Хто ти? І де?
І чому не покажешся, як і тобі одиноко?
Може, ти – моя вічна товаришко, львівськая ніч?
То не грайся зі мною, я спокою хочу і ласки.
Я люблю тихі вірші, що шепчеш мені віч-на-віч.
Я записую їх, і вони – теплі, добрі, мов казка.
Я записую їх і хвалюся, що сам сотворив.
Наші вірші завжди до вподоби і людям, і Богу.
...Озираюсь – це лист. Це осінній листок шарудів –
і складав мені вірш про самотність, про ніч і дорогу...
Озирнусь - нiч, нiкого... А наче за мною хтось йде
© Copyright: Миклош Форма, 2019
Свидетельство о публикации №119092800665
Свидетельство о публикации №119092800665
Рецензии