Я створював у себе в уяві
Заметілі, пророчі, білі.
День здавався сірим відголоском снів.
І у тому дивнім буйнім божевіллі
Я блукав так довго,
Вирватись не смів.
Я блукав і слухав
Сни й видіння духів.
Шурхотіння вітру,
Гомін трав вночі.
Я блукав і слухав.
Чули мої вуха,
Те, чого не чутно.
Те про що мовчить навчена свідомість.
Борючись натомість,
страхи і провини, тягнучи в собі.
Той, хто непомітно, тягне нас за нитку.
Я його не чую, глухо уночі.
Те, що очевидно,
Те, що трохи значить,
Я закрив дверима.
І забув ключі.
Знаючи ту правду,
Став би шумом вітру,
Яблуневим квітом,
Озером, піском.
Та сьогодні знову
Я іду цим світом,
Борючись із страхами
І всесвітнім злом.
В себе всередині,
У своїх печерах,
В таінах забутих,
Тих, що там, колись.
Знову відшукаю я початок світу.
У собі самому.
Ніби то й був я.
Видiння духiв
© Copyright: Босько Галина, 2019
Свидетельство о публикации №119092803912
Свидетельство о публикации №119092803912
Рецензии