Коли
Коли вона ходить без одягу по квартирі,
Коли говорить очима, що справді думає,
Він розуміє- вона у іншому вимірі.
І для буденного зараз вона не в гуморі.
Коли вона усміхається відсторонено,
Коли дивиться крізь і ніби не помічає,
Він відчуває, як грає у ній симфонія.
Не розуміє як, та шкірою відчуває.
Коли вдається йому зазирнути їй в очі,
Коли він бачить у них мерехтливий всесвіт,
Він повертатися з нього назад не хоче,
Тільки вони і хвиль ледве чутний плескіт.
Коли вона відчуває чужі нещастя,
Коли збирається світ від бііди рятувати,
Він згоден, він поруч і вірить, що їй все вдасться.
Бо вони ділять усе: перемоги і втрати.
Коли їм вдається побути по-справжньому разом,
Відчути, побачити, навіть поговорити.
Вони ніби всемогутні, керують часом
Отримують сили, щоб далі кохати й жити.
Когда
© Copyright: Марина Панфёрова, 2019
Свидетельство о публикации №119092800038
Свидетельство о публикации №119092800038
Рецензии