холодні роси, білі роси
дзвенять тихесенько в траві,
та миють щастю ноги босі
й пускають далі по землі…
воно ж, закохане, не знає,
що стежка в'ється по стерні,
що вітер коси розплітає
і, що з терпчиною терни…
вдихає ночі аромати,
п’є, наче воду, дикий мед…
і як той шлях йому здолати,
і як звільнитись од тенет?..
до сонця руки простягає,
пірна у вир пташиних зграй,
зерням цілющим проростає
любові нива, дивний край…
24.09.2019
любовi нива...
© Copyright: Людмила Аристархова, 2019
Свидетельство о публикации №119092408758
Свидетельство о публикации №119092408758
Рецензии