на власн оч

Мене лякали Львовом, неначе справжнім левом,
як вовчиком малечу, котра не хоче спати,
й казали: «Це на Сході, ти – наче королева,
а попадеш на Захід, сховаєш серце в п’яти.
Ніколи не буває безгрішною спокуса.
Затям, Степан Бандера – тобі ні Стєнька Разін.
І хоч вини не маєш у катуванні Стуса –
російською не бовкни ти там ні в коїм разі!»
 
Але на власні очі побачити вірніше.
Під вежею старою ані гармат, ні війська.
Однаково підбори тутешніх й прийшлих нищить
хоч харківська бруківка, хоч київська, хоч львівська…
Церкви, а чи собори, модерн, а чи бароко –
скрізь образ;м молися й не потурай обр;зам.
Однаково усюди. Хіба лише пророка –
йменують Тарас;м тут, а в Харкові – Тар;сом.
 
Снують по площі Ринок самісінькі туристи.
Своїм очам не віриш, нагострюй краще вуха.
Що не кажи, а гіди теж хочуть попоїсти, 
тож на російську мову і в них бува проруха*.
Та я про це лиш леву, що в клітці, у смердінні, –
бо він такий облізлий, немов будівля львівська.
Щось є від нього, мабуть, в розгубленій людині,
яка уже не хижа, але іще не свійська.

__________
* Проруха – о;бмах, про;гріх, поми;лка (рос.).