О жизни

 
Перевод стихов Лины Костенко

Жизнь идёт и всё без корректур,
Время мчится, словно конь, галопом.
Нет давно маркизы Помпадур,
Да и мы живём после потопа.

Не знаю я, что будет после нас,
Какой наряд природа станет шить,
Не устаёт лишь время- день, минута, час,
А мы живые, надо нам спешить

Хоть что-нибудь оставить о себе,
А сами мы пускай пройдём, как тени,
Лишь только б голубым глазам небес
Всю землю эту видеть бы в цветеньи.

Чтоб все леса не вымерли, как тур,
Чтобы словам не оскудеть, как рудам,
А жизнь идёт и всё без корректур,
И как напишем, так уже и будет.

Но не страшись обидной ты строки,
Прозрений не страшись, они нас лечат,
Не бойся правды, пусть слова горьки,
Не бойся горестей – они как речки.
Страшись обидеть душу человека –
Здесь погрешишь, так это уж навеки

Лина Костенко
 Про життя
Життя іде і все без коректур,
І час летить, не стримує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
І ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
В які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється – час,
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
А ми нічого, пройдемо, як тіні,
Щоб тільки неба очі голубі
Цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
Щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур.
І як напишем, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка,
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки,
Не бійся правди, хоч яка гірка,
Не бійся смутків, бо вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
Бо в цьому схибиш – то уже навіки