Що небо тулиться земл... Не знала, ще тод не знала

Евгений Голоюх
Що небо тулиться землі...
Не знала, ще тоді не знала...
Як не своїх дітей плекала...
Я нескінченії жалі...

Весна крізь серце проросла...
Не намагалася відчути...
Шукала ліки від покути...
Та, слава Богу, не знайшла...

Вдивляюсь в дзеркало щодня...
Змінилось щось...не зрозуміти...
Невже жалі - не мої діти...
Пролізли в душу навмання?

Безвихідь лиш зрідка торкнув...
Рукою слизи мою душу...
Та зрозуміла, що я мушу...
Щукати вихід з того сну...

Вдивляюсь знову...Що це є?
В кутках очей прожилки  - вдячність...
І після смаком тиха радість...
Зозулею роки кує...


© Copyright: Евгений Голоюх, 2019
Свидетельство о публикации №119091507594
Список читателей / Версия для печати / Разместить анонс / Заявить о нарушении
Другие произведения автора Евгений Голоюх
Рецензии
Написать рецензию
Другие произведения автора Евгений Голоюх