Душа i тернина
Серед степу в траві загубилась душа.
І вдивляється в небо блакитне...
А над нею роки як хмаринки пливуть
І дощі поливають, і вітри гудуть.
А душа серед трав на осонні біліє,-
То ромашкою, то злетить на тернину.
Та тернина старезна, що коли ще за діда,
Посадив її прадід на причілку садиби.
Та хатини давно як і діда нема,
Тільки степ...навкруги та трава...
Тож гойдається в гіллі, під вітром душа.
А весною у квітах, вся тернина стара.
І душа з нею в парі гомонить, поспіша...
Ще до них осенЯ прилітає смугасте
І тернина з душею віддає все багатство.
Та і знову із вітром в купці все гомонять.
І над ними завжди білі хмарки летять.
Свидетельство о публикации №119091404810