МИ ТI
Ми ті, що ділили із пилом летючим судьбу,
ми ті, що загибель тягали на власнім горбу,
ми ті, у яких все, що спільне, хіба самота,
жадаєм багато іще ми, багаті на власні літа, -
і хліба від хліба, що пекар вибагливий спік,
і плоті від плоті, (скучаєм, - такий уже вік),
і сили від сили, що здобиччю стала пітьми,
і місця від місця, з якого вже вигнані ми.
Ми ті, що постійно збивались з прямого путі,
що свято бажали хоч трохи святого знайти -
уже скам'яніли серцями, й ніхто не запас
часу на добро і на мудрість буденні для нас.
Зроби, Боже, так, щоби згинула наша біда,
пішла гіркота, бо в нікуди тепер уже наша хода,
і хліба нам дай і вина, і на стежку свою відведи,
й, нарешті, нарешті, нещадним судом не суди!
© Copyright: Петр Скорук, 2019
Свидетельство о публикации №119091102137
Свидетельство о публикации №119091102137
Рецензии