Василий Стус. Хмурые и синие, как птицы...

Хмурые и синие, как птицы,
уже без неба и без крыл,
обсели край своих могил -
живой им не добыть водицы.
На пепелище  вековом,
досада ширится с досады,
средь них уже не будет лада,
нерадостен им общий дом.
Тогда столетьями плывут
и жалобами души студят
и будят мёртвых - не разбудят
и не дозвавшись - проклянут.
Уже наметился их путь,
что скользок, крут и под уклоном,
и наступает час суровый,
и трубы доль в сто горл ревут.

Оригинал:

Василь Стус. Сумні і сині, наче птиці...

Сумні і сині, наче птиці,
уже без неба і без крил,
обсіли край своїх могил -
живої не доб'ють водиці.
На попелищі віковім,
досада щириться з досади,
їм спільної немає ради,
нерадісний їм спільний дім.
Тоді сторіками пливуть
і жалощами душі студять
і будять мертвих - не розбудять
і не докликавшись - кленуть.
Напростувалася їм путь -
спадна, укотиста, узвізна,
і настає година грізна,
і сурми доль в сто горл ревуть.