Юність мчить, як білі птахи,
Розпустивши крила…
Старість же, як черепахи
Повзають,- без пилу…
Ця пора життя не мила,-
Без дій та надії,
Бо вона зовсім безсила,
Розгубила мрії…
Хоч так хочеться під зиму
До весни злетіти,
Молодість ту нескориму
Ще раз там зустріти…
Де музики щиро грали
Та палкі світанки,
Кам’янки вночі співали
Гарні колисанки…
Але все давно позаду,
То ж онуки, діти
Скрізь та всьому дають раду,
Щоб щасливо жити
Як-то кажуть,- часу справи,
Ми свої – зробили,-
Міць кріпили ту держави,
Майбутнє зростили…
До поважного йшли стану
Ветеранів – гідно!
Маємо за це пошану,
За всю працю плідну!
03.09.2019р.
Порiвняння
© Copyright: Елена Михайловна Егорова, 2019
Свидетельство о публикации №119090302820
Свидетельство о публикации №119090302820
Рецензии