Пробач

Не жаль мені, що я тебе кохаю, та в нас дороги різно розійшлись.
 (Леся Українка).
*******************************************

Пробач моя пташко, уже я від тебе іду...
Осінь, безжально, тумани посіяла в скроні.
Я ще блукаю у тім сметанковім саду,
Де цілував твої теплі та ніжні долоні.

Ти не чекай, бо не буде дороги назад.
Жаль, після осені дні переходять у ночі.
Я пам'ятатиму білий, трояндовий сад,
Там, де з минулого дивляться ще твої очі.

Не проклинай, свою біль відпусти в небеса!
Знай, що ночами, ще іноді, ти мені снишся.
Наче мене обвива твоя руса коса...
Господи, як же ти сумно, востаннє, смієшся!

Я відмовляюсь від тебе, ти тільки не плач.
Що нас чекає, адже ми з тобою не вільні!
Ти так не зможеш, і я так не зможу! Пробач...
Боже як боляче, начебто ми божевільні!

Твоє ім'я я до скону носитиму, знай!
Пробач моя пташко, уже я від тебе іду...
Та лиш одне, я прошу, пам'ятай,
Моя душа ще блукатиме в нашім саду.