У темряві читалася молитва... Схилялася бабуся до ікони
і голосом, знайомим від дитинства, слова ласкавим вітром промовляла,
неначе говорила і для мене, неначе говорила із собою,
та знала, що онука кожне слово почує, зрозуміє кожен подих.
І я така щаслива засинала у спокої без страху перед ніччю.
А що іще потрібно тій малечі, коли дорослі вимикають світло
і залишають в темряві самотніх людей малих? І ковдра не сховає
від тіней злих, лише ота молитва бабусина спроможна захистити.
Вже стільки літ не чую я бабусі, навчилась не боятися ночами.
І я сама вже молитви шепочу коханим людям – тихо і невтомно...
Але і дотепер себе питаю і відповідь завжди одну знаходжу,
що захищав від темряви дитину – бабусин голос, вкладений в молитву...
У темрявi читалася молитва... Схилялася бабуся...
© Copyright: Миклош Форма, 2019
Свидетельство о публикации №119090107583
Свидетельство о публикации №119090107583
Рецензии