А ось і осінь на порозі,
Не забарилась у світах.
З дощами ти, немов із прози,
Зажура у твоїх очах.
Сумуєш ти, немов небога,
Твої повадки знаю я.
Вбраня твоє іще убоге,
Скажи, мені, як звать?:- Ім'я.
Не раз питав, немов не чула,
Лише всміхалась гірко так.
Уже в літах, лиш підморгнула,
Почервоніла, наче мак.
Характер в тебе, мов у дівки,
То посміхнешся, то в сльозах.
Все по світах, і без домівки...
Фарбуєш листячко в садах.
Хозяйновита, не ледача,
От тільки долі не дав бог.
Тому в зажурі часто плачеш,
Не дав її він навіть в борг.
Тужливий крик - то птахи в вирій,
Вже забарились тут вони.
Їм побажання твої щирі -
Дождатися тепла й весни.
Вже скоро ніч, пусте он ліжко,
Втомилась бачу, відпочинь,
Нехай тобі присниться літо,
А також неба світла синь.
Владимир Ольховой. 1 Сентября 2019.
Осiнь
© Copyright: Владимир Ольховой, 2019
Свидетельство о публикации №119090102627
Свидетельство о публикации №119090102627
Рецензии