Мне б побывать... Из Елены Каминской7

На http://www.stihi.ru/2019/08/20/7976   

Мне б побывать хотелось там и ощутить морскую пену...
Но от себя куда я денусь: ведь жизнь, как молвят, "не фонтан".
И потому лишь волны чувств целуют ножки и ласкают,
а им дорога бы морская... туда нырнуть я так хочу!

Но лишь в мечтаниях сижу: вот бьётся ласковая пена
и накрывает в нетерпенье, срывает с тени паранджу.
Дельфины-пальцы в хлябь песка вплывают, будто бы в глубины,
и выгибают плавно спины, хоть у пруда трамбуют скат.

Солёным веет. Ветерок качает думы и смеётся.
И небо сердцу отзовётся, велит бежать в простор дорог...
И я иду, иду туда: в прохладу моря, в волн стихию,
ведь так хочу я, как другие, быть там, где пенная вода...

А все "нельзя" и "берегись" в сундук бы спрятала навеки!
Кто позволяет человека держать в сетях и портить жизнь?
Но только вырвусь - вновь она: болезнь лихая! Злоключенье!
Быть с морем - тщетное стремленье, и даже тень моя бледна.

                25.08.2019

I я б хотiла...
І я б хотіла бути там і відчувати білу піну,
А все ж від себе не подінусь: життя, як кажуть «не фонтан».
Тому лиш хвилі почуттів цілують, пестять білі ніжки,
Яким би - сонячну доріжку, пірнути б в море – й поготів.

Ну от – замріяна сиджу, та чую: б’ються хвилі пінні,
І накривають в нетерпінні, зривають з тіні паранджу.
Дельфіни-пальці  у пісках пливуть неначе у глибини,
І вигинають плавно спини, хоча трамбують край ставка.

Солоним віє. Вітерець гойдає думи і сміється.
Вечірнє небо в колір серця все кличе бігти навпростець.
І я іду, іду туди, в холодне море, чи в тепліше?
Бо дуже хочеться, як інші, хоч мить побути у воді.

А всі «не можна», «бережись» я заховала би у скриню!
Кому дозволено людину тримати  в сітях,  підкажіть?
Та тільки вирвусь  - десь біда візьметься поряд, чи хвороба.
Торкнутись моря – зайва спроба, і навіть тінь моя бліда.