У вишневому садочку
На кріселко сіла,
Вишивать стала синочку
Вишиванку білу.
Вишивать стала синочку
Вишиванку з льону,
Щоб міг її одягнути,
Як вийде з полону.
Щоб міг її одягнути,
До серця тулити,
Бо не можу біль забути
І з цим болем жити.
Бо не можу біль забути…
Молюсь,вишиваю…
Чому ж бо так мало бути?
Плачу,не вгаваю.
Чому ж бо так мало бути
В рідній Україні?
Не постріли маєм чути –
Пісні солов'їні!
Не постріли маєм чути –
Рідне слово й мову,
Не можу я це збагнути…
Повторюю знову.
Не можу я це збагнути:
Нема вдома сина…
Додалось жалю-отрути
І присмак полину.
Додалось жалю-отрути.
Вишиваю й молюсь,
Як обійму знову сина,
Тоді заспокоюсь.
Як обійму знову сина,
Обійму,пригорну,
Сина в білу вишиванку
З радістю загорну.
Сина в білу вишиванку
Загорну з любов'ю
Й слова вдячності до Бога
З серця я промовлю.
26.08.2019 р.
Вишиванка для сина
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2019
Свидетельство о публикации №119082700357
Свидетельство о публикации №119082700357
Рецензии