Я люблю це каміння, яке не любити не можу.
Цей, віками не стоптаний, часом не знищений, брук.
Ці, у літери світу фарбовані, стіни... О, боже,
їхня кожна щербинка – дзвінкої історії звук.
Від любові цієї закохано я збожеволів,
і уже видається мені, що з-за рогу, ось-ось,
світлий лицар проїде по вуличці конем поволі.
Щиро хочу, щоб якось це диво насправді збулось.
І, як збудеться, щоби бруківкою лицар проїхав,
щоби іскри від каменю – вгору з-під кінських підків,
у житті я, напевне, не матиму кращої втіхи,
бо побачу усіх – вічність, лицаря, брук і мій Львів...
Я люблю це камiння, яке не любити не можу
© Copyright: Миклош Форма, 2019
Свидетельство о публикации №119082500515
Свидетельство о публикации №119082500515
Рецензии